Шаленство високої роздільної здатності


mus_1

Перший раз польський джаз я почула кілька років тому в Україні, на фестивалі Джаз Без. Це був джазовий квратет Hight Definition. Справив на мене велике враження своїм оригінальним звучанням і тим, що музиканти, яким ледве за двадцять, не бояться сказати своє слово в джазі, відважне, безкомпромісне і правдиве. В той час я ще не мала можливості відвідати Польщу, а про польських джазменів чула лише з захопливих історій моїх колег-музикантів. Зараз все змінилося. Другий рік поспіль я живу в Катовіцах – можна сказати самому серці польської джазової сцени і маю щастя не тільки слухати чудових музикантів але й особисто з ними розмовляти. Своє перше інтерв’ю для Keep Sound я зробила з учасником Hight Definition Quartet, контрабасистом Аланом Викпішем.

 

Алан Викпіш (Alan Wykpisz)джазовий контрабасист, найбільше відомий з проектів High Definition і Vehemence Quartet. Любов до музики Аланові передалась від батька, який є блюзовим вокалістом. У віці 6 років Алан почав грати на барабанах, однак пізніше змінив інструмент на контрабас і як виявилося влучив в десятку. Вивчав джаз в музичній академії в Катовіцах і Кракові.

 

З Hight Definition i Vehemence Quartet граєте не тільки в Європі, а й на інших континентах. Знаю, що з Hight Definition нещодавно гастролювали в Індії і Сполучених Штатах?

Так, це були неймовірні гастролі. До Індії нас запросили на джазовий фестиваль в Делі. Вони дуже люблять польських артистів. Це був дуже цікавий досвід, бо тамтешні люди закорінені в іншій музичній традиції, але не дивлячись на це їхня реакція на нашу музику була дуже емоційна, а грали ми в величезному залі, заповненому ущент. В Штатах і в Канаді, де ми теж мали щастя виступати, люди вже знали чого їм очікувати, приходили послухати власне джазу. Ми були також в екзотичних місцях в Кувейті, грали в джазовому клубі, де велика частина аудиторії була з американського посольства. Ну а цим літом плануємо летіти на Балі.

Ти співпрацював з такими зірками джазу як Ренді Брекер (Randy Brecker), Дейв Лібман (Dave Liebman), Януш Муняк (Janusz Muniak), Адік Сендецкі (Adzik Sendecki), Домінік Ваня (Dominik Wania), Адам Пєроньчик (Adam Pierończyk). Хто на тебе вплинув найбільше?

Дуже цінний досвід я здобув з американськими джазменами. Пам’ятаю першу зустріч з Ренді. Як тільки він зайшов до залу, зовсім змінилася атмосфера між всіма нами; я почувався дуже зворушено від того, що нас чекає. Відбулось багато цікавих розмов. Це дуже змобілізувало мене до праці і дало потужний емоційний імпульс. Минулого року з Девідом Лібманом було щось подібне. Він ніби розчинився в тому, що між нами відбувалося, повністю віддавався музиці. Це мало на мене дуже великий вплив і я чекаю на наступні такі можливості. Кожна така зустріч приносить новий досвід і нові роздуми. Цікаво спостерігати, як кожен з цих великих музикантів іде якоюсь своєю оригінальною дорогою. Але, в будь-якому випадку, чим більша особистість, тим скромніша людина і більш доступна. Така, можна сказати, закономірність.

Цього року ти грав на джазовому фестивалі «Єдність», що проходить в Києві, кілька разів також грав на фестивалі “Джаз Без” в різних містах України. Що можеш сказати про українську джазову сцену? Чи можемо взагалі говорити про її існування?

Звичайно, що існує! Її творять хоча б такі люди як Ігор Гнидин чи Марк Токар, які виступають і у нас в Польщі. Це музиканти яких знають і шанують. Думаю, що такі ініціативи як Джаз Без об’єднують джаз і в Польщі і в Україні, і зараз це особливо важливо і цінно.

В Україні ти мав можливість грати перед війною і під час війни, в тому числі грав на Сході України. Чи ти зауважив якісь зміни в оточенні, в людях?

Я відчув неспокій між людьми, особливо в розмовах. Була така ситуація в Харкові, коли перед нашим концертом зайшли люди в військових уніформах. Перевіряли, чи немає бомби. Тоді я зрозумів, що це дійсно серйозно, що є реальна загроза і я почав по-іншому на це дивитися. Натомість, сприйняття музики саме там було найбільш емоційним, всі підходили до нас, раділи, що трохи розрадили в ці важкі часи. В Києві наш готель був розташований на самому Майдані і я мав час на кілька рефлексій. Я ходив по алеях, де розвішані фотографії жертв Майдану… Тяжко все це усвідомити, як стільки може статись в межах однієї нації і наскільки швидко. Однак концерти проходили в прекрасній атмосфері. В Києві це був чудовий зал театру оперети, добрі інструменти. Тішить те, що в такі важкі моменти люди шукають культури і потребують її. Бачу досить велику різницю між Львовом і Харковом. У Львові люди дещо відірвані від тих проблем, які є на Сході. Атмосфера Львова трохи нагадала мені атмосферу Кракова. Познайомився там з відомим українським письменником Юрієм Андруховичем. Найцікавіше те, що я дізнався хто він тільки після цілої ночі цікавих і захопливих розповідей про мистецтво, видатних постатей. Зізнаюсь, я був вражений.

Повернемось до музики. Відомо, що молодим музикантам важко заявити про себе на музичному ринку. Однак тобі це вдалося. Чи можеш поділитись своїм досвідом, як збудувати свою кар’єру?

Важко оцінювати з моєї перспективи. Мені тільки 25 і я не вважаю, що маю якісь великі досягнення.

Але тебе вже зараховують до наймолодшого покоління польської джазової сцени, а це вже не малий успіх.

Ну так, мені здається, що помалу напираємо з Hight Definition і Vehemence Quartet. Звичайно треба бути налаштованим на працю і розвиток; не стояти на місці, мислити багатогранно; пам’ятати, що не завжди тільки заняття на інструменті приводять до успіху; треба вміти трохи «закрутитись» навколо цього і самому організовувати певні речі. Я маю на увазі концерти з різними людьми. Але найважливішою в цьому всьому має бути музика, а також велика віра, що з часом вона нам обов’язково віддячить за посвячений час, за
зречення.

Чи обов’язково треба бути лауреатом конкурсів, щоб досягнути успіху?

Ні, є багато людей, які спростували цей міф. Один з моїх найбільших авторитетів – пан Ян Муняк. Сміявся якось, що змагання це не для нього. Він не їздив на конкурси, однак збудував чудову кар’єру. Є також молоді люди, що добиваються успіху, але ніколи не брали участі в конкурсах. Конкурс може бути певним запальним пунктом до того, щоб якось використати свій потенціал. За допомогою конкурсів можемо зробити крок вперед, це нам може допомогти, але не рідко і нашкодити.

Для тебе музика це більше суперництво чи співпраця?

Якщо це суперництво, то така музика програє. Мусить бути співпраця. Навіть конкуренція, така яка була основою різних форм, на приклад concerto grosso, це не була конкуренція дослівно, а швидше мотивація до спільного відкривання музичного світу і звуків, ефектом чого потім була виражена музика.

Цифрова епоха внесла багато змін до образу артиста. Тепер музикант це не тільки виконавець, інтерпретатор, композитор, але теж менеджер, піарщик, веб-дизайнер, журналіст…Чи подобаються тобі ці нові ролі, чи ти надаєш перевагу старому доброму образу артиста, який займається тільки музикою?

Це було б утопічне мислення, що можна займатися тільки музикою, хоча я хотів би щоб так було. Але треба прагнути до того, щоб музику показувати людям, їздити, записувати; треба цьому навчитись і в певний момент присвятити цьому багато часу. Деякі в цьому кращі, інші гірші, але кожен сьогодні має пам’ятати про те, що треба мати відео на YouTube, свій сайт, якось дбати про свій образ в соціальних медіа.

Чи польські музичні видавці допомагають в дистрибуції музики?

Це досить складно. Джаз сьогодні не є комерційною музикою, треба пам’ятати про всі кошти і користі, а видавці найчастіше налаштовані на прибуток. Хоча є люди які працюють з доброго серця і створюють лейбли, що допомагають підтримувати джазову музику, видають альбоми. Але вони також вимагають відповідного артистичного рівня. Що стосується промоції матеріалів, то тут треба об’єднувати сили.

mus_2

Який твій улюблений звук?

Як басист страшно люблю звук відкритої струни E. Думаю, що цей звук кожного басиста тішить.

Ким ми ти був, якби не був пов’язаний з музикою?

Займався б мистецтвом, живописом або фільмом.

Чи є якісь картини, книги, твори мистецтва, які тебе змінили?

Так. Є такий фільм, який змусив мене до багатомісячних чи навіть багаторічних роздумів: «Earthlings», де лектором є Хоакін Фенікс (Joaquin Phoenix). Цей фільм дуже на мене вплинув. Він показує проблеми сьогоднішнього світу: етичні, моральні, як трактують один одного різні ґатунки життя на Землі, що ми на справді робимо для нашого світу. Ще одна важлива позиція для мене це фільм «Angelus» Леха Маєвського (Lecha Majewskiego) – це «метафізична комедія» про наш Сілезійський регіон, про риси характеру. З живопису ціную іспанського художника Жана Міро, тому що його картини теж завжди змушують до роздумів. Люблю також багатьох сучасних художників.

Уяви ситуацію: ти прилітаєш на чужу планету, мешканці якої ніколи не чули музики. Маєш тільки одну можливість заграти обрану композицію. Що це був би за твір?

Якщо б я мав показувати комусь музику на одному контрабасі, то це б було ризиковано, бо ефект міг би бути іншим ніж хотілося б. Але якщо серйозно я мав би презентувати якусь музику…Думаю, що треба було б емоційно вразити цих істот. Це точно було б щось сумне, бо такі твори дуже діють на…людину…хм..або на не людину. Поставив би щось з Еріка Саті або секстет Кенонбола Адерлі (Cannonball Adderley).

Що ти найбільше любиш в своїй професії?

Непевність! Бо це вона дозволяє мені не сидіти на місці. Дуже люблю взаємодіяти з людьми, з музикантами, різницю думок, розмови на цю тему, спільні моменти на сцені, коли відчуваємо, що діється щось прекрасне. Люблю гастролі і ефекти які приходять, інколи раніше, інколи пізніше, а інколи не з’являються дуже довго.

А що найменше?

Всі ці логістичні речі, постійне намагання охопити не охоплювальне. Часом це може набриднути, хоча це теж дуже мобілізує, що постійно треба чогось шукати.

 

Поділитися: