Кілька слів про Нетакти

komedowa_okladka_cmyk_prev

komedowa_okladka_cmyk

Кшиштоф Комеда Тщіньскі (Krzysztof Komeda Trzciński) досі живий, не тільки завдяки своїм композиціям, безсмертній колисковій, оновленим виданням альбомів, чи спогадам багатьох відомих музикантів, таких як Ян Пташин Врублевські (Jan Ptaszyn Wróblewski), Томаш Станько (Tomasz Stańko). За пам’ять про нього все своє життя боролася його дружина, Зофія Комедова (Zofia Komedowa) de domo фон Тіттенбран (von Tittenbrun).

Дружина Комеди була для мене тою великою (не)присутньою; інколи десь згаданою, однак дуже поверхово. Тим не менше, її життя підтверджує відому приказку про те, що за кожним великим чоловіком, стоїть велика жінка. Дуже часто такі жінки відходять в забуття так і не маючи шансу розповісти про свою історію, переживання, досвід; не можуть дати поради, попередити, чого і перш за все кого треба берегтися, коли ти – дружина музиканта. Добре, що Зофія використала можливість висловитись. Нетакти (Nietakty) це книжка, яка не тільки доповнює образ Комеди і показує його життя з перспективи дружини, але показує саму дружину.

Зоська Комедова була сильною, впевненою в своїх вчинках, інколи нахабною кобітою. Під час читання цих мемуарів крок за кроком пізнаєш, як різний досвід формував її характер; інколи цей досвід був дуже тяжким, пов’язаним з війною, партизанкою, з раннім одруженням, народженням дитини, шиттям, шуканням свого місця, міста, роботи, врешті стрімкого входження в світ ПРЛ-івського джазу і знайомства з Комедою. Зоська повною мірою реалізувалась як менеджерка, організаторка, логістик і та, яка завжди вирішить все, особливо те, що вважається нереальним. В її розповідях відчуваються сильні емоції, нестача сну, божевільний темп і… щастя. Інколи ця її (над)активність, виламування дверей, неперебірливість в словах (бо лайка швидше переконує ніж вічливо викладене в письмовій формі: «Звертаюся до Вас із проханням…») дуже дратує і в мене неодноразово з’являлася думка: Як він міг витримати з такою бабою? Але з іншого боку він не міг би знайти кращої. Комедова була як машина; термінатор якого не здолати. Теоретично, тому що фрагменти де вона описує численні зради чоловіка показують вразливу, жіночну гордість, але тільки на мить, бо вже в наступному реченні вона пояснює, що прекрасно усвідомлювала, що Кшись (Krzyś) до святих не належав.

Що є цінним в цій книжці, то це її автентичність. Вірю в кожне слово, кожну згадку і кожну ситуацію, що описує Комедова. Безкомпромісність і безстрашність дозволяли їй на вираження своїх часом брутальних думок, на обірвані і гіркі відповіді тим, хто співпрацював з нею і її чоловіком. Поланському і Фриковському дісталося найбільше. Про Сколімовського теж на початку знайомства не була найкращої думки, не згадуючи вже про коханок («тих курв») Комеди, чи «тьолочок» зі Штатів, яких цікавила тільки інформація про те, де купила светер, який nota bene був чоловіковий; старий, з задовгими рукавами, полинялий. Зоська мала в собі магніт і притягувала багатьох людей; не мала комлексів і це робило її сильною і відважною в нав’язуванні нових контактів. Крім цього чудова пам’ять і унікальний дар відчувати характери зробило ці спогади добрим доповненням до багатьох постатей пов’язаних з творчим середовищем Польщі і світу, а що може важливіше – вона описала велику частину польської еміграції, людей, звичаї, складні емоції, що супроводжували їх і особливо проявлялися після випитої чарки.

Зоську цікавило справжнє життя, діяльність, вирішення проблем, для неї було важливо слухати інших і самій бути почутою. Бо цей термінатор в спідниці з’язаній гачком, часом втомлювався, відступав, сумнівався. В її житті було три моменти, які майже довели її до краю прірви. По перше, час бездіяльності в Штатах, коли Комеда був на піку своєї слави, а вона самотньо чекала на нього в готелі. Друга ситуація, – її швидке повернення до Європи – до чоловіка, який лежав в комі, а потім організація його перельоту до Польщі і похорону. Третій досвід пов’язаний з виїздом в Бещади і входженням в відкритий конфлікт з «червоними ножами». Одак без цього досвіду, як і без багатьох прекрасних митей, Зоська не була б такою яскравою особистістю, а Комеда не мав би такого сильного і досконалого боса.

Нетакти. Мій час, мій джаз.

Зофія Комедова Тщіньська

Видавництво Шелест

2015

Поділитися: