Фото: Maria Jarzyna
Музика Ярона Хермана дуже прониклива. Він вміє сконцентрувати слух публіки на тому, що народжується з-під його пальців. Ще більше напружує увагу те, що перед концертом піаніст повідомляє, що не знає, що буде грати. Це називається композицією в реальному часі. Ярон – інтелектуал з чудовим почуттям гумору, крім того надзвичайно відкрита людина. Наша розмова відбувалась після його сольного концерту на Palm Jazz Festival в місті Глівіце (Польща).
Як часто граєш у Східній Європі?
Я дуже часто граю в Польщі. Був такий рік, що грав тут щомісяця з різними проектами: соло, з своїм тріо, дует з польським джазовим скрипалем Адамом Балдихом (Adam Bałdych). Перший раз, якщо добре пригадую, грав в Каліші на фортепіанному фестивалі, потім був Гданськ, Бєльско-Бяла ну і далі багато польських міст. З інших країн Східної Європи ще грав у Чехії – в Брно і Празі. Кілька разів навіть грав у Москві. На жаль ніколи не запрошували з концертами в Україну та Білорусь, хоча моя родина походить з цих країн – дід з боку мами з Білорусі, а з боку тата з України.
Де тобі подобається грати найбільше? Маєш якесь улюблене місце?
Хммм…важко сказати. Не маю улюблених місць, швидше улюблені ситуації, умови в яких мені приємно грати. Для мене справді успішний концерт полягає на кількох важливих факторах: добрий інструмент, добрий звук і публіка з відкритою душею; коли люди нічого не очікують, вільно себе почувають разом, сприймають музику природно. Такі ситуації можуть траплятись в будь-якому місці. Найважливіше, це добра енергія, яку я отримую від людей, тому що вона може залагодити навіть безнадійний інструмент чи звук.
Пам’ятаєш свій перший концерт? Хто тебе тоді слухав?
Ой, це дуже смішна історія. Знаєш, я почав грати на фортепіано справді пізно, коли мені було 16 років. Вже через шість місяців я грав нормально, ще не добре, але можна сказати, що OK. Мій вчитель сказав: “Добре, що ти займаєшся по шість годин на день, але крім того, що вправляєшся сам, маєш навчитись робити це на публіці”. І от, я пройшовся по різних кафе Тель-Авіву в пошуках місця де можна заграти концерт. Перший заклад який я знайшов – клуб Art Lesson, де молоді художники малювали натюрморти. Там також грали живу музику, чи то для атмосфери, чи для того щоб надихати майбутніх митців. Хоча, там не було навіть піаніно, тільки невелика клавіша, дуже поганенька. Мені сказали, що не хочуть виступу з соло, а хочуть бенд. Я погодився і покликав своїх друзів – гітариста і ударника. В нас не було жодних репетицій, бо банально не вистачило на них часу і я мусив якось це пережити. Це був дуже дивакуватий концерт, а ще то був єдиний раз, коли на моєму концерті була присутня абсолютно гола жінка. Уяви собі, прихожу на свій перший гіг, в мене трусяться руки і тут бачу перед собою велетенську голу натурницю. Я намагався на неї не дивитись, але це було важко (сміх). Мій вчитель сидів в першому ряді з записником. Перед тим я як почав грати посміхнувся: “О, то успіху, буду записувати всі твої помилки”. Ось таким жахливим був мій перший досвід (сміх).
Але це фантастика, що всього через шість місяців занять музикою, ти вже міг заграти концерт як джазовий піаніст!
Так, я розвивався по дуже цікавій методології, яка поєднує знання з різних сфер. Мій вчитель мав дуже математичний підхід до музики, базувався на ідеях Йозефа Шілінгера, який був вчителем Гершвіна. Знаєш, що Гершвін написав Поргі і Бес як вправу для Шілінгера?
Хм…непогана вправа
Так, непогана (сміх). Ця система освіти дуже організована, я постійно мав виконувати дуже конкретні завдання, спочатку, я навіть не мусив замислюватись над тим, що роблю. Цікавий момент в цій системі – це психологічний підхід, акцент робився на розвиткові особистості. З самого початку мій вчитель дуже чітко встановив зв’язок між тим, ким я був, як молодий хлопець, з своєю історією, враховуючи мої страхи і мрії, якісь речі які заважали мені бути креативним, впорядкував весь балаган в моїй голові. Він знайшов спосіб подолати мої проблеми, бо на початку я мав дуже негативний голос в своїй голові, який казав мені, що нічого не вийде, особливо коли я слухав чудових піаністів, які неймовірно грають і тут я, який не міг зіграти навіть якийсь лад. Мій вчитель навчив мене як позбутися цього голосу, дав мені впевненість в собі.
Чи в твого вчителя ще є учні яким вдалось розвинутись так як тобі?
Так, багато. Серед них хоча б Aviashai Cohen (трубач), Shai Maestro, Omer Klein.
В своїй музиці ти комбінуєш різні музичні впливи: джаз, мінімалізм, фольк, сучасну музику. Як ти балансуєш між різними стилями і які з них найбільш впливові?
Я не думаю про музику в категоріях стилю, думаю про музику як про експресію. Стилі це просто різні способи виразити одні і ті ж речі. Я намагаюсь концентруватися на суті музики і використовую інструменти, які дають мені ці різні стилі, щоб виразити те, що я хочу.
Це вимагає широких теоретичних знань
Для мене це не проблема. Я ботан (сміх). Люблю багато читати, досліджувати, відкривати, можу це робити годинами. Коли я почав цікавитись фортепіано, то перечитав всі можливі книжки про цей інструмент, різні інтервю з Клаудіо Аррау, Вільгельмом Кемпфом, Мистецтво фортепіанної гри Нейгауза, і багато інших. Залежно від того, що мені потрібно в той чи інший момент. Думаю, що музиканти дуже часто зациклюються на тому, в чому, як вони вважають, є добрі, і забувають, що існує цілий великий музичний світ, різні типи мислення про музику, які є дуже гарними.
Ти створив свою власну теорію композиції в реальному часі. Що є основою цієї теорії?
Головним чином вона виходить з теорії мого вчителя Офера Браєра (Opher Brayer), власне він і заохотив мене до того, щоб почати розвивати свою власну теорію. Найбільше мене цікавило питання креативності, бо я ненавидів повторятися, а відчував, що це роблю. Дуже картав себе за це. Тому я почав шукати шлях, як можна маніпулювати і керувати музичним матеріалом в своїх руках, щоб кожного разу це звучало по новому і щоб це нове не закінчувалось. Почав просто видумувати різні комбінації, це як гратися – дуже весело.
Чи можна десь почитати твою теорію?
Поки що ні, але я обов’язково напишу книгу. Зараз просто не вистачає на це часу.
Ти говориш про безкінечну креативність. Думаєш, це дійсно можливо?
А чому ні? Питання в тому, як ми визначаємо креативність. Ми часто думаємо, що якщо музикант придумав нову мелодію, то вже є креативним, коли мова йде більше про вміння. Для мене креативність це перш за все експресія. Можна в різний спосіб розповідати одну і ту саму історію, але чому б не розповідати різні історії? Це власне і є креативність.
Чи є якісь критерії за якими ми можемо завжди робити правильний вибір пишучи композиції в реальному часі? Це ж небезпечно! Ти виходиш на сцену ще не маючи уявлення, що будеш грати, все народжується тут і зараз. А якщо ти погано себе почуваєш, чи просто не в настрої?
Важко сказати, я граю на сцені вже майже 20 років і інколи граю в прекрасному настрої, почуваюсь найщасливішим у світі і просто хочу це робити, а інколи мені здається, що помираю (сміх). Але, якщо ти відкритий на те, що робиш, щось завжди вийде. Це не залежить тільки від Тебе. Ми не можемо всього контролювати. Часом люди виходять на сцену начебто ідеально готові, а нічого не виходить. Треба вміти відірватись від себе.
Тобто грати так ніби медитуєш?
Так, це дуже схоже. І важливо, як і в медитації, не зупиняти цей процес, бо буде тільки гірше, треба навчитись спостерігати, просто дивитись як збоку проїжджає потяг, не оцінювати, не судити, не ідентифікувати себе з тим, що відбувається. Бо в ту хвилину, як я починаю ідентифікувати себе з тим, що я граю, все, мені кінець. Треба завжди бути відповідальним спостерігачем.
Один з твоїх творів має назву “Paluszki” (з польської “Пальчики”), чи цей твір має якусь особливу історію?
Так, як завжди смішну (сміх). Я тоді грав у Варшаві і застряг в аеропорту на чотири дні, тому що всі рейси були скасовані через туман. Тоді був грудень. Нічого не було видно вже на відстані п’яти метрів. Весь той час я був в готелі і їв „Paluszki” (ред. – тонкі хлібні палички, соломка), тому що це все, що я знайшов в міні-барі мого номеру. То був дуже депресивний період і “Paluszki” були моєю єдиною компанією, в їх товаристві я писав цю композицію. Тоді я не мав поняття, що Paluszki можуть мати значення Пальчиків, думав, що то їжа (сміх).
Чи ти маєш якийсь рецепт як зробити процес музичної освіти більш ефективним і приємним?
О так, маю! Останні три роки я працюю музичним директором Montreux Jazz Academy і маю змогу експериментувати з дуже здібними студентами, які не вимагають жодних пояснень щодо того як треба грати. Але, що цікаво, на кожному етапі музичної освіти існує дуже багато аспектів де не треба працювати над технічним фактором, але треба працювати над людським фактором. Думаю, що для кожного, хто хоче поступу, в будь якій сфері, але особливо в музиці, не треба так багато часу присвячувати технічним речам, думати про розширення репертуару, і т.п. Треба навчитися працювати над собою, знати як приготуватись ментально, щоб потрапити в ту зону, де діється музика. Музика це досвід і переживання, що містить в собі щось невизначене, і власне з цим невідомим треба нав’язати контакт. Музиканти часто захоплюються тим, як той чи інший круто заграв якесь соло, але що воно значить? Який це має сенс? Техніка потрібна для того, щоб виразити значення, для хорошої гри самої техніки не достатньо. Якщо вони це зрозуміють, то будуть шукати в інструменті доступ до вираження цього значення. Навіть коли займаєшся, ти маєш думати про суть. Дивилась мультик Панда Кунг-Фу?
Тааак, один з моїх улюблених
Я займаюсь в такий же спосіб, більше спостереження і швидкості мислення, але менше сили. Я називаю це Kung-Fu Piano. Мусиш жити в інтервалах, які граєш, між тими нотами, бо це цілий світ між кожним пальцем, Palu-u-uszkiem (сміх). Кожен звук має свій замір, свою енергію, маєш навчитись це відчувати. А коли зможеш розуміти мікрокосм, можна замахнутись на макрокосм.
Який твій улюблений звук?
Абсолютна тиша.
Але немає чогось такого, як абсолютна тиша
Власне тому це мій улюблений Звук.
Ким би ти був, якщо не був би пов’язаний з музикою?
Не знаю, може гангстером (сміх). Жартую, хотів бути професійним баскетболістом, але на жаль я занизький. Інколи задаю собі це питання, якщо щось станеться, чим я буду займатись, думаю, що дам раду, може відкрию ресторан (сміх).
Чи є якісь твори мистецтва, книги, що тебе змінили?
Так, їх є багато, на приклад Біблія.
Уяви ситуацію: прилітаєш на чужу планету, мешканці якої ніколи в житті не чули музики. Ти маєш шанс виконати тільки одну композицію. Що це був би за твір?
Я заграв би щось дуже просте. Першу прелюдію Баха. Так, щось об’єктивне, математичне, чудове як Бах.
Що ти найбільше любиш в своїй професії?
Мені подобається, що в цій професії немає надто багато професії. Це більше пристрасть.
А що найменш приємне?
Довгі чекання в аеропортах.
Ярон Херман – ізраїльський джазовий піаніст, що живе в Парижі. Один з найбільш популярних імпровізаторів сучасності. Відомий своїми інтерпретаціями популярної музики від Breatney Spears до Radiohead, а також своєю власною теорією композиції в реальному часі. Ярон Херман видається на Universal Music i Blue Note Records.