Unsound триває і я відвідую різні концерти, які часами важко назвати концертами, бо вони подібні до вечірок закритого типу. На одній із таких я побувала у понеділок (17 жовтня), де виступали кілька гуртів, серед них Lotto, The Dwarfs of East Agouza, Puse Mary, Sotte. Я вперше* (це слово буде часто вживатися у моїх рецензіях з даного фестивалю, оскільки я таке бачу, чую і зустрічаю дійсно вперше, щодня нове «відкриття») була на концерті, який перетворився в party. Мушу сказати, що публіка, як і музика дуже відрізняється від всього, що я знала до цього. І все відштовхується, власне, від музики – експериментальної, пост-рокової, техно, яка притягує не всіх, а обраного слухача – вільного, незалежного від будь-якої думки, людей; творчого; слухача елітного. Я помітила, що всі хто прийшли на концерт відрізняються від пересічного перехожого оригінальним стилем у всьому (одяг, зачіска, манера розмови). Цьому сприяло і місце проведення концерту – Muzeum Sztuki і Techniki Japońskiej Manggha.
У вівторок (18 жовтня) була подібна вечірка, в тому самому місці. Виступали Xylouris White, Stara Rzeka & Samo, Aisha Devi. Але цього разу я до кінця не висиділа, бо від щоденних вечірок хотілося спати. Тому послухала грецько-австрійський гурт Xylouris White, де уявляла собі як танцювати сіртакі під рок. І під звуки таджицько-польського гурту Stara Rzeka & Samo плавно, в такт того ж таки сіртакі по-таджицьки пішла додому.
Найцікавіше чекало сьогодні 19 жовтня в середу. Адже з самого ранку я мала бути з моїм артистом – Askatом Zhetigenом в залі ICE-2. У нього там був soundcheck із німецьким музикантом Robertом Lippokом і візуальним художником Lillevanом Recherche Я, як годиться, прослухала всю репетицію і заодно познайомилася з легендами електронного і візуального мистецтва. Дуже прикро, що до цього часу я навіть нічого про них не знала.
Повертаючись до виступу, хочу сказати, що таке бачила вперше. Настільки оригінально і цілісно виглядав виступ, що я навіть на якийсь час забула яка година і де я. То була свого роду медитація. І цьому сприяло все – електронна музика, її тембри, специфічні звуки, підсилювачі, космічні ефекти; різні етнічні інструменти, на яких по черзі грав Askat. Він щоразу ніби затягував все глибше в медитацію, в яку просто падаєш, розбиваєшся на дрібні шматочки і розлітаєшся по всьому світу. Також цьому сприяв візуальний ряд, який на задньому плані показував, де тепер літають твої думки і душа – то були кадри з фільму, який створив Lillevan – піша подорож по вершинах гір, фото льодовиків, що поєднувались в подвійній експозиції з кадрами води і різної абстракції. Три особи створили неймовірний ефект, де розумієш, що візуальне і музичне мистецтво невід’ємне, воно одне ціле, воно живе, дихає, пульсує.