Мені пощастило слухати Еріка Трюфа (Erik Truffaz) двічі: перший раз в 2013 році на Koktebel Jazz Festiwal в Криму, другий – кілька днів тому (20 жовтня) на Palm Jazz Festival в Глівіцах (Польща). Kонцерт в Коктебелі сьогодні згадую як дуже символічну мить – квартет французького трубача разом з вокалісткою Анною Аарон (Anna Aaron) грав на великій сцені розташованій на пляжі, біля моря і під зоряним небом. Гурт виконував музику з альбому El Tiempo de la Revolucion (2012). В повітрі відчувалась атмосфера любові, свободи і запах марихуани…але тоді, ніхто з нас не бачив в цьому нічого особливого, ніхто не міг сподіватись, що вже за кілька місяців в Україні почнеться справжня революція і що багато з нас в Криму – востаннє. З такими спогадами я йшла на глівіцький концерт, який, натомість, відбувався в зовсім іншій атмосфері – невеличкий зал Глівіцького Центру Культури Jazovia, нечисленна публіка, сцена і глядацька зала на одному рівні, можливість дивитись музикантам в очі – це було абсолютно інше сприйняття музики Трюфа, більш інтимне і не менш хвилююче.
Якщо б мені довелось охарактеризувати гру Еріка, його музику і його самого одним словом, то це було б слово «романтичний». Французькі пісні заспівані ним на трубі не можуть залишити байдужим навіть затятих противників «солодких» звуків. Його музика, часом сумна до сліз, часом експресивна як шалене калатання серця, має в собі щось магічне, щось, що притягує. Незважаючи на те, що в своїх композиціях музикант змішує багато стилів і жанрів – джаз, drum’n’base, балади, рок, хіп-хоп – все незмінно просякнуте la chanson française – тією мовою, що найкраще може розповісти про людину, велику любов і її втрату.
В клубі Jazoviа Ерік Трюфа заграв разом зі своїм квартетом: Marcello Giuliani на басі, Arthur Hnatek на барабанах, Benoit Corboz на роялі. В програмі фестивалю було вказано, що музиканти виконають композиції з нового альбому написаного під впливом африканської музики – Doni Doni (що з малійської мови перекладається як «Крок по Кроку»), але прозвучали також твори з старших альбомів – In between (2010) і El Tiempo de la Revolucion.
Що мені найбільше подобається в грі Трюфа, це його володіння звуком і простором. Він не з тих музикантів, що стоять на одному місці перед мікрофоном. Під час гри, раструб його труби дивиться в усі можливі сторони. Музикант намагається знайти різні звучання: грає акустично, використовує різні мікрофони і по різному їх розташовує; грається з ефектами за допомогою лупера, ділея і фільтрів; врешті, вдягає свою трубу в сурдину, прикриває раструб долонями або шматком звичайної картки паперу. Мандрує по сцені ніби приглядаючись якимось новим перспективам. Його експерименти в пошуку відповідної барви є цілком виправданими, зачіпляють за живе, викликаючи різноманітні емоції в слухачів.
Трюфа часто грає довгі, стримані звуки, насолоджується ними, слухає. Інколи здається ніби от-от крізь трубу видує свою душу. При цьому, його композиції ніколи не бувають нудними. Етнічний стержень надає цій музиці характерного драйву і пульсації. Ритмічна секція має свою територію. Тим царством, над яким досконало панують – є ритм. Слухаючи квартет я уявляла собі, що лечу на шаленій швидкості, при якій всі елементи краєвиду об’єднуються в одну лінію. Щось подібне відбувалось з просторими звуками Трюфа, які в мішанині звуків ставали єдиним цілим.
Концерт в Jazoviа залишив дуже теплі враження. Після виступу Трюфа підписував усім охочим диски, розмовляв з фанатами, а деяких навіть зворушив до сліз. Виявився дуже скромною і спокійною людиною, з блиском справжнього французького шарму в глибині душі. Той факт, що деякі слухачі приїжджають до маленького містечка на Півдні Польщі з закордону, щоб послухати музики Трюфа, підтверджує, що він має в собі надзвичайний магнетизм.
Концерт Еріка Трюфа був одним з перших на Palm Jazz Festival 2016, а отже фестиваль почався багатообіцяюче. Попереду концерти не менш цікавих артистів, як Stanley Clarke, Yaron Herman, Dave Douglas, Mark Ribot і ін. Більше інформації про фестиваль тут: http://www.palmjazz.pl/
Фото: Андрій Сачева