Сьогодні вранці я подумала, «добре, що вчора одразу після концерту я не написала рецензію». Адже після такої музики не можна бігти додому і строчити на лаптопі «сводку як було, що було, що звучало, як виглядало». Потрібно трошки, щоб вляглося, щоб з’явився післясмак. З такою музикою у голові треба «переспати» і вранці на свіжу голову оцінити. Бо думаю вчора я б написала: «Вау! Це було неймовірно! Які ритми, музика, артисти!!! Які візуальні ефекти! Супер! Big Bang мозку»! Я й досі хочу так написати, але це нічого не розкаже про концерт, тільки про мої емоції.
Отже, почну з того, що вчора 16 жовтня відбулося відкриття фестивалю Unsound 2016 в Кракові. Невеличке запізнення (почався концерт о 19.20 замість 19.00) не вплинуло на слухачів, яких все більше прибувало в зал ICE, що знаходиться в Centrum Kongresowym. Я була присутня вперше на фестивалю, котрий частенько називають «хіпстерським» і не знала чого очікувати, адже мала звучати музика електронна, техно, а в залі всі сиділи на кріслах, одна я, певно, готувалася танцювати і вистукувати ногою ритм.
Фестиваль відкривала нова композиція Dashi Rush i Stanislava Glesova. Слова «незвично» і «космічно» ідеально підходять для характеристики того, що відбувалося. Уявіть, що сидите в залі. Гасять все світло, окрім величезного полотна, яке є тлом на сцені. Виконавця немає, він за лаштунками. Починає звучати трек і разом з музикою на тлі виринають світлові ефекти, які подібні до краплин дощу на вікні, які по мірі розгортання музики перетворюються в океан Соляріс, потім в космічні далі. Як вам? Різні регістри плавно переходять з низького в середній. Візуальний ряд ідеально доповнює електронну музику. Часом навіть я ловила себе на думці, що візуальні ефекти важливіші, без них композиція звучала би зовсім інакше. На хвилину я оглянулася в зал і побачила, що кожен сидів по-різному: хто загіпнотизований візуальною картиною дивився не моргаючи на фон, хто заплющив очі, хто із посмішкою легко погойдувався. Склалося враження, що всі ми слухаємо музику, як єдиний організм, тут немає нікого окремого – всі стали частинками того візуального ефекту, або його проекцією у залі. Слухачі наповнювалися синім, жовтим, вогняним і білими кольорами, наповнювалися вібраціями музики Dashi Rush i Stanislava Glesova.
Другий виступ відбувався за участі киргизького молодого колективу Ordo Sakhna (Akai Aidaraliev, Adina Ulanova, Temirlan Adrakaev, Askat Zhetigen) і одного із найвпливовіших музикантів в сфері електронної музики – Moritzа von Oswald. Не буду хвалитися, тільки скажу, що мені насправді дуже пощастило познайомитися із цими музикантами, стати волонтером-опікуном Ordo Sakhna і побувати на двох кількагодинних репетиціях ( я щойно похвалилася). Я до самого виступу не знала, чого чекати, оскільки, як пояснили мені музиканти, це мала бути імпровізація ( але з певним «скелетом», який складали соло киргизьких етнічних інструментів на фоні ритмів електроніки Moritzа von Oswaldа). В результаті прозвучали дві композиції, водночас і подібні, і зовсім різні. Але однаково неймовірні. Ніколи не думала, що національні музичні інструменти ( в українському варіанті назви звучать як дримба, зозуля, різного виду сопілки, ударні, струнні-щипкові) можуть так органічно звучати в електроніці, навіть не те, щоб органічно, а оригінально, наповнено.
Всі музиканти на сцені відчували себе вільно, невимушено. Мені одразу захотілося зняти цілий виступ на відео і показати всім друзям і знайомим як це класно звучить! Частково мені це вдалося, поки не розрядився фотоапарат, але я розумію, що це важко передати через телефон чи якесь відео, адже треба бути присутньому там, послухати чарівний голос Адіни Уланової, який переплітається із партіями інструментів, і відчути вібрації електроніки Moritzа von Oswald, в серці, в руках і ногах.